четверг, 29 ноября 2018 г.

Виступ на педагогічній раді "Мотиваційний аспект в організації навчальної діяльності учнів. Проблеми формування мотивації навчальної діяльності учнів за сучасних умов."



Наразі ми все більше спостерігаємо, як пропадає у дітей бажання вчитися. Як часто ми чуємо фрази «не хоче вчитися», «міг би прекрасно навчатися, а бажання немає». В цих випадках ми зустрічаємося з тим, що в учня не сформувалася потреба в знаннях, нема інтересу до навчання. В чому ж суть потреби в знаннях? Як вона виникає? Як розвивається? Які педагогічні засоби можна використати для формування в учнів мотивації до отримання знань? На ці питання ми спробуємо сьогодні відповісти. Вони хвилюють і педагогів, і батьків. І ті, й інші шукають засоби мотивації дітей.

Формування мотивації в учнів до навчально-пізнавальної діяльності є однією з головних проблем освіти.



Мотивація – це система мотивів.
Мотив (від фр.motif – штовхаю, рухаю) – спонукальна причина дій, вчинків людини (те, що штовхає до дії).
Мотив навчання – внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує залучення особистості до пізнавальної діяльності, стимулює розумову активність.
Мотив навчально-пізнавальної діяльності – це потреба учня досягти високого результату в навчанні.
За ставленням до навчальної діяльності мотиваційні явища (мотиви) можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Зовнішні (соціальні) фактори мотивації – це заходи педагогічного впливу, які в свою чергу поділяються на позитивну мотивацію (вона заснована на позитивних стимулах: похвала, нагороди, заохочення, переживання ситуації успіху (в групі, сім’ї)) і негативну мотивацію (вона заснована на негативних стимулах: критика, приниження, насильство, переживання ситуації невдачі, матеріальна зацікавленість (батьки пообіцяли за високі оцінки купити давно омріяну річ; скоріш за все успішність в такому випадку поліпшиться, але тимчасово, доки дитина не отримає обіцяне). За визначенням педагога Є.Ільїна, «мотив – складне психологічне утворення, яке має вибудувати сам суб’єкт». Це означає, що на результативність навчання дітей найбільше впливає саме внутрішня мотивація, тобто прагнення до пізнання нового, подолання труднощів під час виконання завдань, отримання насолоди від процесу пізнання нового. Саме внутрішня мотивація робить навчання усвідомленим, чітко орієнтованим на результат.
Приклад внутрішньої і зовнішньої мотивації.
Під вікнами будинку літньої людини залюбили гратися діти. Щовечора вони збиралися на галявині
перед його будинком, бігали, шуміли, що сильно порушували його спокій. Ніякі прохання та вмовляння грати подалі від його будинку не допомагали. І тоді він придумав, ­одного вечора  він вийшов до дітей і сказав: «Ви дуже добре сьогодні бігали, гралися і  кричали. За це, кожен з вас отримає сьогодні по 10 гривень». Можете собі уявити реакцію дітей?!  Мало того, що вони отримували задоволення від гри, вони отримали ще й гроші. Діти були дуже задоволені.
На наступний день господар будинку вийшов знову до дітей та  сказав: «Знаєте діти, сьогодні мої
обставини змінилися, і я можу вам дати лише по 1 гривні». Діти взяли гроші, але грали і кричали
вже з меншим ентузіазмом.
Наступного дня цей мудрий чоловік роздав дітям по 20 копійок і сказав: "Приходьте завтра, я вам
дам по 5 копійок. На це діти відповіли: "Та ви що, ми не  будемо  бігати і кричати  за  5 копійок. Так
цей літній чоловік позбувся шуму і крику під своїми вікнами.
Про що ж ця історія?
Вона про внутрішню і зовнішню мотивацію. Що зробив цей літній чоловік? Він
знизив внутрішню мотивацію дітей (їх власні емоції, бажання вільно грати, «бігати і кричати»),
перевівши її в зовнішню мотивацію (гроші), а потім прибрав і її.
Все дуже просто. Мотивація відноситься до набору людських чинників, які штовхають людину вперед.
Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задово­лення від подолання труднощів під час вирішення навчальних зав­дань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одер­жання підкріплення. В умовах навчального закладу таким підкріпленням найчасті­ше є оцінка педагога, вдома - ви­нагорода, подарунок, похвала.
 Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напру­ження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як на­явність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосеред­ності, оригінальності, зростання креативності та творчості.
На жаль, з кожним роком діти все більше втрачають внутрішню мотивацію. В чому причина? Безумовно, у кожному конкретному випадку причини таких ситуацій різні. Проте існують і загальні. Серед них психологи називають психологічну неготовність до навчання, негативне ставлення до навчального закладу та педагогів в деяких родинах, де батьки мали власний сумний досвід. Жорсткі відносини у суспільстві зробили підлітків більш агресивними та жорстокими. Чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих, незалежно від їх правильності. Існують відволікаючі фактори. Навколо вирує життя, існує безліч спокус (телебачення, комп’ютер, мобільний телефон), а тому коли учень стоїть перед вибором між необхідністю робити потрібні, але не завжди захоплюючі домашні завдання та можливістю пограти в гру на комп’ютері, найчастіше перевага віддається останньому.
 Сьогодні наш ліцей комп’ютеризований, оснащена відеотехнікою, здавалося б, створюються всі умови для росту пізнавального інтересу дітей, а значного росту нема. Якщо проаналізувати кількість відмінників за останні роки в ліцеї, то відсоток зменшився. А причина проста – дитина не має мотивації.
В молодшому шкільному віці вона ще є. Ідучи до школи, першокласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Домінуючим мотивом у цьому віці у більшості дітей є прагнення зробити приємність дорослому, що є авторитетом для дитини (батьки, вчитель).
У середніх класах вплив такого мотиву втрачає свою актуальність. На перший план виходить прагнення бути кращим або хоча б не гіршим за інших. Але знову ж таки  -  не всі хочуть бути такими.
В старших класах рівень мотивації трохи піднімається, оскільки спрацьовує професійно-ціннісний мотив, коли учень стоїть на етапі вибору професії, яка забезпечить у майбутньому його життєдіяльність.
Сучасний педагог, дбаючи про організацію і керівництво пізнавальним процесом, має цілеспрямовано працювати над формуванням в учнів внутрішньої мотивації.
Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні,
збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — 
це перша заповідь виховання. У наших навчальних закладах не повинно
бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони
 ні на що не здібні. Успіх у навчанні — єдине джерело 
внутрішніх сил дитини, які породжують енергію
для переборення труднощів, бажання вчитися
(В. О. Сухомлинський)
    Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Ця незаперечна істина проголошувалась в тій чи іншій формі прогресивними педагогами всіх часів. Формування пізнавального інтересу в учня – головне завдання кожного вчителя, адже пізнавальний інтерес – найсильніший внутрішній мотив, і як мотив навчання має безкорисний характер.
Можна виділити три кити навчальної мотивації:
-                    це відчуття самостійності в процесі пошуку знань;
-                    відчуття свободи вибору
-                    відчуття успішності (компетентності)

Відчуття самостійності в процесі пошуку знань «Ми це зрозуміли, пізнали, придумали самі!» (головним джерелом навчальної мотивації є сприйняття себе активним суб’єктом навчального процесу, від якого в першу чергу залежить результат. Цьому сприяє мозковий штурм, проблемне викладення матеріалу, дослідницька діяльність. Учні мають можливість брати участь у процесі «добування» знань, а не бути пасивним спостерігачем)
Відчуття свободи вибору «Ми можемо вибирати» (Учитель повинен вибрати теми, в яких він може дати учням свободу вибору: підготувати презентацію на вибір, вивчити вірш на вибір, написати твір на вибір і т.п. – де учень зможе найкраще себе реалізувати.
Відчуття компетентності «У мене це виходить, я вмію!» (дитина хоче щось робити, коли вірить, що вона вміє це робити).
У формуванні мотивів навчання важливу роль відіграє і оцінка. Вона може бути словесною, підкріплена балами, яка характеризує навчальну діяльність учня. Кожна оцінка на уроці в тій чи іншій мірі є збудником до дії і має стимулюючу силу. Але з оцінюванням треба бути дуже обережним, підхід учительський повинен бути тонким, толерантним, щоб не ранити дитину, враховуючи її вікові та індивідуальні особливості. Оцінка в руках вчителя повинна плекати в душі учня вогник прагнення до знань, а не принижувати гідність, карати за незнання. Оцінка не повинна бути моральним батогом, яким постійно залякують дитину батьки і деякі вчителі.
За твердженнями психологів, мотивація стимулює процес навчання, допомагає створити в учнів спрямованість на навчальну роботу і, найголовніше, перетворює учнів з об’єкта навчання на суб’єкт, перетворюючи зміст навчання на особистісно значущий для дітей. Адже мотивація – це процес, в результаті якого певна діяльність набуває для індивіда особистого сенсу.
Основними мотиваційними аспектами, до яких звертається вчитель, є формування пізнавального інтересу, проблемність і практичність знань та вмінь, які здобувають учні протягом уроку.
Найчастіше мотивацію навчальної діяльності реалізують за допомогою таких прийомів:
   - створення проблемної ситуації, для розв’язання якої потрібно засвоїти нове;
- бесіда про зв’язок навчального матеріалу з реаліями життя, розкриття практичного значення його;
- вплив на емоційну сферу (прослуховування музичних творів, перегляд відео фрагментів, робота із репродукціями картин художників чи фотографіями тощо);
- робота з епіграфом уроку (афоризми, цитати тощо);
- різні види рольових ігор (інсценізація, діалоги тощо).

Час сьогодні вимагає стимулює до пошуку нових, ефективніших методів навчально-пізнавальної діяльності учнів, які забезпечують виконання замовлення й потреби суспільства.
Потреби суспільства можна скомпонувати в блок таких дидактичних вимог до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів:
* Формування у учнів навичок самоосвіти, самооцінювання, самовизначення, самоаналізу дій тощо.
* Науково-практична підготовка особистості до свідомого професійного самовизначення.
* Формування вибіркової, відносно стійкої спрямованості інтересів і потреб особистості на певний аспект соціальних цінностей.
* Формування соціальної компетентності, що характеризуються наявністю соціальних знань, соціального досвіду.
* Формування в учнів соціальної поведінки, яка характеризується рефлексією особистості на соціум, що продовжує їхню взаємозумовленість.
* Ознайомленість з соціальним простором - фундаментальними умовами діяльності та спілкування людей у суспільстві.
* Формування навичок пошукової активності.
* Виховання відповідальності за морально-ціннісний вибір засобів досягнення мети.
* Розвиток таких якостей як працездатність і цілеспрямованість.
Перелічені пріоритетні характеристики є стратегічними орієнтирами, що визначають зміст і спрямованість освітнього процесу на забезпечення виконання соціального замовлення на якісну освіту.
Від нас, педагогів, методистів, залежить, чи своєчасно і мобільно ми переорієнтуємося на нові принципи організації навчання в ліцеї. Ось тут важливою є підтримка інноваційних починань, їх адекватне оцінювання.
Не менш важливим є гасло «Почни з себе». Це стосується усієї педагогічної громадськості. Якщо ми не в змозі стати в ситуацію інтерактивного спілкування між собою на всіх рівнях, то ми не можемо змоделювати інтерактивні методи роботи з учнями. Тоді інтерактивність залишається лише на рівні форми, «глянцевого ефекту» без інноваційних методологічних принципів.

Звичайно, всі ми зацікавлені в тому, щоб в учня без тиску виникло бажання навчатися, адже без цього немає пізнання і подальшого розвитку особистості. Ще у ХІХ столітті А. Дістервег писав про те, що просто передати знання «людині неможливо. Оволодіти ними людина може лише шляхом власної діяльності, «наповнити» розум не можна, він сам повинен усе засвоїти». З цього приводу хочу згадати одну притчу.
Одного разу жінці приснився сон, що за прилавком магазину стояв Господь Бог.
-                    Господи! Це ти? – вигукнула вона з радістю.
-                    Так, це Я, - відповів Бог.
-                    А що у тебе можна купити? – запитала жінка.
-                    У мене можна купити все, - почула вона у відповідь.
-                    У такому разі дай мені, будь ласка, здоров’я, щастя, любові, успіху і багато грошей.
Бог доброзичливо усміхнувся і пішов у підсобне приміщення за замовленим товаром. Через деякий час він повернувся з маленькою паперовою коробочкою.
-                    І це все? – вигукнула здивована й розчарована жінка.
-                    Так, це все, - відповів Бог і додав: Хіба ти не знала, що в моєму магазині продається тільки насіння?
Ця притча стосується як учня, так і вчителя. Якщо учень не матиме бажання вчитися, успішним його не зробить сам Господь Бог. Якщо вчитель не докладе жодних зусиль, щоб пробудити в учня бажання вчитися, він ніколи не матиме успішного учня.
На завершення я хотіла  побажати, щоб головним мотивом до навчання наших ліцеїстів завжди був педагог з його неабиякими професійними здібностями, з його чуйною душею, добрим серцем, уважним до запитів та інтересів дітей. Адже в багатьох випадках вчитель власним прикладом впливає на учнів.

Комментариев нет:

Отправить комментарий